«Кохайтеся, чорноброві…» (cучасна історія «кобзаревої Катерини»)
Июнь 25, 2007 | автор: lesВ п’ятницю, 7 червня, до ОМБФ «Світлий Дім» прийшла сімнадцятьорічна дівчинка з шестимісячною дитиною на руках. Її батьки нещодавно померли: мати у 2001, тато у 2003 році. Її, осиротілу, державними службами було направлено до спеціальної школи-інтернату, що розташована на межі міста.
Чому сталося так, що осиротіла О. опинилася серед дітей з діагнозом «затримка психічного розвитку» (ЗПР)? Сама вона пам’ятає та розповідає, що свого часу дуже перелякалася натовпу людей у медично-психолого-педагогічній комісії, куди її привели для освідчення, та не спромоглася ладно відповісти на запитання. Значно пізніше, за декілька років, вже перед самим закінченням інтернату, дівчина була поновне освідчена у психіатричній лікарні: виявилося, що «діагноз» зник.
В 2006 році О. завагітніла, і, закінчивши дев’ять класів, мусила піти з інтернату майже в нікуди. О. неодноразово зверталася до державних соціальних служб з проханням про будь яке житло, але там, як вона каже, у відповідь пролунала пропозиція: зректися материнства та віддати доньку до дитячого будинку. Молода мати не захотіла розлучатися із дитиною-первенцем. Інших пропозицій не надійшло, хоча неповнолітня мати все ж таки була зареєстрована службою до «соціального супроводу». Що воно таке, сімнадцятирічна жінка не знає по сьогодні. Але папір такий державослужбовцями написалося. Вона звернулася і до управління соціального забезпечення, прохаючи про надання державної підтримки по народженню дитини. У відповідь почула: грошей в Одесі на цей час немає, прийдіть пізніше. Кінець кінцем знайшлася добра людина, порадила звернутися до недержавних громадських організацій. Першим відгукнувся благодійний фонд «Милосердя Віктор», який надав неповнолітній мамці негайну поміч та скерував її до благодійного фонду підтримки безпритульних дітей, підлітків та юнацтва «Світлий Дім». Голова фонду, греко-католицький священик отець Олександр, почувши історію дівчинки, радо погодився надати їй та її донці притулок і допомогти у складній ситуації.
Зараз неповнолітня мати гойдає колисочку у дворі недержавної благодійної організації. Її донька шести з половиною місяців не відлучена від мами. Держава зі своїх щедрих обов’язків ще не витратила на дитину жодної копійки. Неповнолітня мати також ніколи в житті не отримувала ані пільг, ані сирітських пенсій, бо, як вона каже, директорка інтернату, мовляв, казала, що сирітськи гроші виплачуються тільки тим, хто має опікунів… Не виключено, що дівчинка чогось зі слів директорки не зрозуміла. Але гроші від того нерозуміння до неї все одно не надійшли.
Окрім невиплачених пільг та пенсій, О. має документи на приватну власність — хату в Березанському районі Миколаївської області, що перепала у спадщину після смерті батьків. Пройшло вже багато років, як та хатина навіщувалась востаннє: чи є вона взагалі, чи давно її вже не стало?
І чи є на світі Україна, що вона власне складається з таких окремих хат, про які вже невідомо, чи вони взагалі існують і хто в них повинен мешкати? Бо така вона у реальності — українська сирітська доля. І нема що вчити напам’ять у школі кобзареву «Катерину», бо ось воно, туточка, біля самих дверей поки що не втрачених хат «пересічних громадян», благополуччя яких є таким примарним…
2007-06-25 в 5.19 пп
А в Прокуратуру пакет материалов подать не пробовали? И давить до победного Конца!
Успехов!